віть їй отверто, — вибачте, пані добродійко — сказав звертаючись до бабуні, яка також мовчала, — коли поговоримо отверто (вона притакнула головою), чи вважаєте, що покійник винен у тому, що передана йому сума пропала? Чи не вважаєте, що гроші могли пропасти з чужої грабіжницької руки?
— Але чиєї… чиєї? — крикнула нараз пані Орелецька. — Тут нарід спокійний і робітники ходять лише коло шахт.
Управитель кинув на неї холодним поглядом.
— Звідки ти їх так добре знаєш, сестро? Чи знаєш їх матеріяльне положення? Бо я іншої гадки. Треба числитися з людською психольоґією… і… — тут він замовк і потер рукою чоло, ніби зсуваючи з нього якусь заслону.
— Ви скажіть просто, ми тут між собою, — сказав знову майор.
— Скажіть і закінчім це прикре засідання, — вмішався інжинір, один із кращих людей гірничого урядництва.
Альбінський встав і випрямився. Складаючи руку на груди сказав:
— Хоч моя думка неміродатна, бо я вернувся пізніше з палати від покійника, але судячи по його розсіяности підчас гри у Ґанингаймів, мені здається, що він мусів уже по першій програній рішити присвоїти собі гроші доктора, щоб відбитися. Я мав його безнастанно на увазі. Він грав нервово, без тямки, неначе навмисне, рискуючи, доки не втратив усього.
