треба добре працювати, щоби виживити родину, і дітям дати ліпше виховання.
Юліян маючи ледви яких пятнацять років, уже давав слабшим учням лєкції. І хоч його місячні зарібки не були дуже великі, він все віддавав мамі з просьбою давати йому лише те з харчу, що вона купить з його заробітку. Мама зворушувалася до сліз і, коли батько не бачив, цілувала його в чоло і тулила до грудей, впевняючи його, що жадне з її дітей не сміє їй „знидіти“.
Гарний, темноволосий, з ясними очима, струнким ростом батька, та ледви замітною мімікою брів, що надавало його молодому обличчю вираз задумливости, у школі мав симпатію у своїх товаришів і вчителів. Був дуже щирий і сміливий. Для товаришів — авторитет. Не тільки тому, що був дорадником слабших учеників, але і через свою фізичну силу, що проявлялася при ґімнастичних вправах, у борні, плавбі, і в тих усіх випадках, коли товариші прогрішилися неправдомовністю, товариш „авторитет“ товк винуватців немилосерно, а ніхто довго на нього не гнівався.
Один із учителів, в якого він учив сина, займався ним так щиро, що викликав аж заздрощі в рідного батька.
Одного разу, коли Юліян Цезаревич мав сімнацять років, трапилася йому пригода. В одного священика з села Покутівки, о. Захарія, коли виїздив з міста сполошилися коні.
