Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 1. 1936.djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

сливий таким вислідом, приїхав до свого інструктора поділитися з ним цією постановою. — Я лиш маю паничеві Юліянові це передати, наш панич вийде і ми вертаємось назад до дому…

Ева слухала уважно пояснення молодого огородника, не зводячи очей з гарної китиці, і спитала: „І китицю маєте передати?“ Городник почервонів.

— Ні. Китицю, ні…

О. Захарій сказав: „Ідіть, Зорку, через фіртку, а я піду відси з дороги просто до робітні майстра. Мені так само спішно. За годину відходить поїзд, а я маю ще дещо в місті полагодити…“ І подався з донькою кроками до робітні годинникаря.

*

О. Захарій застав майстра при роботі, як сидів схилений при столі. Недалеко стояла його найстарша донька Зоня з якимось годинником у руках, висока, гарна і слухала його поук про годинникарську роботу. О. Захарій зупинився на хвилину. Коли майстер скінчив свої завваги, звернувся до гостя з запитом, чого він собі бажає. О. Захарій назвав своє імя, і представив і доньку. Висловив своє співчуття для сина, що мав такий припадок з його кіньми і мусів перервати собі науку у критичнім часі, — підчас самої клясифікації.

— Вибачте мені, добродію, як батько і не згадуйте гірким словом! — простягнув о. Захарій руку до майстра. Я безпосередньо таки винен, бо полохливі звірята мої. Як син мається? і чи не міг би я його самого побачити?