Якби я була чужим годинником, тоді він узяв би його ніжно в руки, приложив до вуха і спитав як лікар: що тобі хибує, чого не достає?“
— Оксанко, — скартала її старша сестра. — Ти ніби мудра дівчина, а таке верзеш. Не соромно тобі?
— Соромно! — якби я знала, що тепер із того всього вийде?…
— Поможи собі сама, коли хочеш колись бути сама вчителькою — озвався батько за плечима. — А долю родичів вибереш собі, коли припаде тобі опинитися вдруге на світі. Працювати я вмію. Але жебрати за вас, чи за себе я не буду й вам не дозволю. Плач, коли хочеш, але бодай знай чого плачеш! І дав пятнацятилітній донечці кілька хлястунів по плечах. Окрик болю з уст дівчини рознісся по кімнаті. Тоді як молодий тигр ускочив знадвору через вікно Юліян і вхопив батька за руки.
— Тату, що ви робите? — крикнув з обуренням і стиснув, мов кліщами, батькові руки. — Доки ви будете деспотом? Бийте мене, коли це вашій вдачі потрібне, але її залишіть у супокою. Вона лише жалілася, не просила вас нічого, як і ніхто з нас не просить. Доки гадаєте нас тиранізувати? Все має свої границі. Старі дуби громом несподівано валяться. Що скажете про своїх дітей там?
— Що бив доти молотом у залізо, доки не викликав іскру і не надав їй потрібної форми…
— Форми? — повторив Юліян і скривив зневажливо уста.
