поза голову і не рухався. „О, Цезаре, Цезаре…“ — прошепотів і замовк.
Старша сестра приступила до нього на пальцях і погладила його по рамені.
— Ти любиш того Цезаря?
— Так, але його зрадили і вбили. Це був один із найбільших державних мужів.
— Зрада, Юліяне, це мабуть найпідліший вчинок, на який може спромогтись людина — сказала сестра.
— Ми майже всі зрадники, сестро. Хто більше, хто менше.
— Якто?
— Підстелюємося, лицеміримо, продаємо свої погляди… — махнув рукою і замовк, відвернувшися до вікна. Сестра помовчавши сказала:
— Ти такий щирий, Юліяне…
— Колись усе зміниться… хочеш сказати. Я знаю. З дня на день відбувається зміна, доводить до чогось нового, свіжого.
— Ти фільософуєш, як іноді батько, а я хотіла сказати щось інше. Хотіла сказати який він.
Брат зморщив чоло.
— Залиши його. Він не зносить усе слабосильне. Такий його характер, і ніколи інший не буде. Саме на таких як він можна будувати. Він нас ніколи незаводив. Не обіцював, чого не міг дотримати.
— А я думаю про наші обставини, Юліяне. Ти нас колись ущасливиш, як добєшся своєї цілі.
