Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 1. 1936.djvu/40

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

Сестра Оксана зсунулася на софу і заплакала тихо.

Мов на тайний приказ вибив стінний старомодний годинник. Поплила від нього музика, мов зворушливі краплі тонів, щоб утишити бурхливі почування.

Батько поглянув на годинник.

— Хто його накрутив? Його мусів хтось недавно накрутити!

— Я! — відповів син, поглянувши певно батькові в очі.

Батько кивнув головою.

— У цій хвилині я міг би тобі багато простити — сказав стисненим голосом, зідхнувши глибоко. — Цей годинник то мій єдиний скарб і приятель, памятка по батькові. А що… — На мить перервав і докінчив:

— Він не лише свідок моїх сирітських літ, але він був і першим дарунком вашій матері, свідок моїх освідчин і свідок, як вона, та добра й терпелива, приняла мої освідчини, а враз із тим вибрала собі і батька для своїх дітей.

Сказавши це не поглянув ні на кого і вийшов.

*

У кімнаті стало тихо.

Всі були під вражінням цієї хвилини.

По хвилині мовчанки лягли на кімнату вже сутінки. Юліян стояв ще при вікні, спливши пальці