Сестра Оксана зсунулася на софу і заплакала тихо.
Мов на тайний приказ вибив стінний старомодний годинник. Поплила від нього музика, мов зворушливі краплі тонів, щоб утишити бурхливі почування.
Батько поглянув на годинник.
— Хто його накрутив? Його мусів хтось недавно накрутити!
— Я! — відповів син, поглянувши певно батькові в очі.
Батько кивнув головою.
— У цій хвилині я міг би тобі багато простити — сказав стисненим голосом, зідхнувши глибоко. — Цей годинник то мій єдиний скарб і приятель, памятка по батькові. А що… — На мить перервав і докінчив:
— Він не лише свідок моїх сирітських літ, але він був і першим дарунком вашій матері, свідок моїх освідчин і свідок, як вона, та добра й терпелива, приняла мої освідчини, а враз із тим вибрала собі і батька для своїх дітей.
Сказавши це не поглянув ні на кого і вийшов.
У кімнаті стало тихо.
Всі були під вражінням цієї хвилини.
По хвилині мовчанки лягли на кімнату вже сутінки. Юліян стояв ще при вікні, спливши пальці
