— На парохію.
— Чого тобі там?
— Запросили свого часу… ще від афери. Треба вивязатися з обітниці.
— А-га!.. тодішня історія, де ти відограв ролю янгола спасителя — відповів молодий німчик і усміхнувся.
— Іди, іди, — сказав. — Це порядні люди. Панна не дуже гарна, але кажуть, мудренька, багатонадійна спадкоємниця…
— А мене це що обходить? — відповів понуро Юліян.
— Ну, ти не буркочи зараз. Як тебе схотять там довше затримати, ти не давайся. Попівські доми на селі голодні на інтеліґенцію.
— Не бійся! Я числюся з часом. І чого б мені там на довго? Занудили би.
І пішов.
На парохії Юліян зустрінувся на ґанку з отцем Захарієм, що саме відправив якогось чоловіка за орудками в сусіднє містечко.
— До пані Орелецької не поступайте. Нехай хоч з тиждень буде в хаті спокій — почув Юліян. Чоловік вклонився й пішов, а о. Захарій звернувся до гостя.
О. Захарій зрадів. Він уже чув про його побут у дідича. Гадав, що Юліян взагалі не загляне до них.
— Так тяжко вирватися з двора — виправдувався Юліян. Дотого він студіює…
