— Студіює?
Вправляють з Едвардом в анґлійській, французькій і російській мові.
Увійшли у простору, гарну кімнату, де штори були дополовини спущені, бо на дворі стояла липнева спека.
О. Захарій подав папіросницю:
— Куріть, бо я лише десь колись. Мені шкодить.
У хату ввійшла їмость: гарна, з лагідними рисами бльондинка, трохи подібна до чоловіка. За хвилину двері за спиною Юліяна злегка рипнули і він озирнувся.
Увійшла молода дівчина, середнього росту, із смаглявим лицем і зупинилася.
— Ви її знаєте вже, наша донька Ева — сказала їмость. Ева дивилася на батька допитливим зором, якби питала: „Ви говорите з ним, недавно ще критикували його, що нехтує вашими запросинами?…“
Ні, рішуче не була гарна. Едвард говорив правду. Але мусів бачити її гарне, мов з мармуру виточене чоло з темними рівними бровами. Уста, правда, були ніби грубшим пензлем мальовані, але очі в неї мудрі і допитливі.
Батько усміхнувся і спитав:
— Пізнаєш цього пана?
— Так, — і знову дивилася на нього, не промовивши ні слова. Стрінувшись з його очима, її очі втікли з його обличчя і спинилися на його руках,
