— Так, така сила. Не така, як алькоголь, а все одно згубна, бо приманчива. Ліс і вода мають свої вроки, як людина і так само привабливі.
— Але ліс і вода то природа, а ви говорите про алькоголь, а він же не природа — відповів він. — Але і людина — природа і тягне до алькоголю й тому вони собі противники. В декого проявляється нахил до алькоголю так само як диспозиція до деяких недуг.
Вона собі то все так до одного зводить. Може помиляється. Нехай він не сміється, але вона стоїть саме тепер на точці, як то кажуть, критичної обсервації свого „я“… Юліян не розумів дівчини, здвигнув мовчки плечима, але з його обличчя зник усміх.
— Ви мабуть багато читаєте? — спитав і його погляд спинився на ній.
— Так, коли це можливе попри науку. — Після середньої школи хоче йти на медицину. Все ж лікарі багато дечого можуть…
— На медицину? Так. Для бабуні, яку вона дуже любить. Він все ще дивився не розуміючи
Ввійшли поза хвіртку.
— Тут справді, як у раю, — кликнув він вражений красою старого ліса.
— Як у казці, — поправила вона й усміхнулася вдоволена, поступаючи перед нього. Лісовий холод обняв їх і відразу перемінив на інших. Він від-
