крив голову, відгорнув волосся з зіпрілого чола, а вона, зупинившись на часок, відітхнула глибоко. Здавалася, ніби зеленим світлом облита.
Вона тут певно часто буває? Не відповіла хвилину. Була, видко, перенята ще попередніми думками.
Як часом… Іноді вона дійсно боїться заходити сама в глиб ліса. — Кажуть, чоловіка може блуд обхопити — додала поважно.
— Блуд? — здивувався.
Ліс, кажуть, має свою невидну силу, що манить і відбирає відвагу чоловікові, коли він пуститься сам один у його глибінь. Вона це чула ще малою від своєї бабуні й не хоче того на собі зазнавати.
Він не чув ніколи про щось таке.
— Не чули про те, що вабить до себе, вкладаючи людині тугу і несупокій у груди, що викликують враз жах і миле почування? Людина йде за тим наче сонна — доки…
— Доки? — спитав він і станув.
— Доки або не визволиться з чару завороження, або не згубить себе.
Вона вказала на чоло.
— І ви вірите у щось таке? — усміхнувся весело.
— Коли я сама в лісі, тоді воно приходить мені на думку. І гарно мені в ньому і лякливо… Ви глузуєте! — кликнула, побачивши, що в нього усміх не щезав з уст. Ніхто не хоче її поважно розуміти.
