Їмость почала виривати матері бутлю з рук, але надаремно. Візник ударив коні так сильно, що ті сіпнувшись, пігнали далі, а Юліян глядів з побілілим обличчям ще довго-довго, мов побачив примару.
— Чоловіче! — кликнув Юліян. — Що це таке?
— Що? Для тебе це тайна? Grossmütterchen Орелецька алькоголістка.
Юліян дивився на нього і не сказавши ні слова, вдарився в чоло.
Аж тепер довідався Юліян, що пані Орелецька була жінкою одного українця, почтаря з гір, що хоч і сама з лиця негарна, та мудра, дотепна, з польського роду, вийшла за нього для маєтку і крутила ним, мов залюбленим ґімназистом.
Коли їх єдина донька мала чотири роки, помер батько.
Підчас жалоби пізнала ледви 24-літня вдова одного військового і закохалась у ньому так шалено, що коли він не звертав на неї уваги, сама йому освідчилася. Запропонувала йому свій маєток до виплати його довгів, а це здавалося їй, було найважніше. Він хоча вдовець і як на той час, правда, у грошових клопотах, не прийняв її освідчин, і вона з жалю, а може з інших причин покинула гори. До року постаралася за пошту в містині А., куди й перенеслася. Спродавши посілість по чоловіці, зложила частину капіталу в банк, другу вложила у землю, доньку помістила кудись на виховання і вела
