Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 1. 1936.djvu/88

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вард кинувся на землю як довгий, а Юліян, перекинувши його далекогляд на рамено, дивився вдаль.

— Ти добре сказав, Едварде. Все прегарно видно. І вони — їдуть. Я пізнаю по конях і фірмані.

— Дивись добре, може жиди з товаром!

І дідичівський син поглянув і собі через шкло:

— Пізнаю.

— Хто та дама коло їмости?

— Не пізнаєш її?

Юліян здвигнув плечима.

— Це теща о. Захарія. Frau Orelecki.

— Але бач! Pfarrtöchterlein неабияку бутлю на колінах тримає. Що ще таке?

Юліян перебрав шкло. Едвард не глузував.

Коли бричка зближилася до горбка, фірман пізнавши Юліяна та панича з двора, зняв капелюх і зупинив коні.

Їмость і Ева врадувані всміхалися. Ева не надумуючись, простягнула до Юліяна праву руку, через що освободила з одної сторони бутлю. Та ледви Юліян вспів переказати бажання о. Захарія, коли побачив дивне диво. Старша з пань, пані Орелецька, як її назвав Едвард, скористала з руху привітання внучки, вирвала їй бутлю з лівої руки і, піднявши її сильними руками вгору, припала до її отвору жадібно й почала пити сивуху з такою жаждою, якби вмирала від спраги.

Молода дівчина крикнула і майже рівночасно сховала лице на колінах матері.