— А що буде з женихами, Ево? Це буде певніше, ніж лікарювання.
Ева закопиливши спідну губку, сказала трохи зарозуміло: „Поживем, — побачимо“.
Бабуня усміхалася, як до балачки дитини, гладила її пестливо по молодім лиці, хоч у душі знала добре, що внучка на свій молодий вік дуже поважна.
— Як Бог захоче, серденько, бо все ж Він рішає людську долю. Може прийде і такий чоловік по тебе, що і всі студії будуть тобі проти нього нічим, бо як не як, а призначення жінки передовсім вийти заміж, дбати за домашню господарку, за чоловіка і виховувати гарних і добрих дітей. Я дам тобі засоби на студії, як прийде відповідна хвилина, бо ти мені і найближча і наймиліша. Ціла округа знає, що в Покутівці в о. Захарія єдина донька. За два роки їй буде вісімнацять і буде по матурі. Не випадає перед світом і молодими людьми зачиняти двері. Хто знає яке там життя на тій чужині? Здалека нам усе краще видається й всюди ліпше. Я старосвітська, не дуже довіряю тим вашим модним принципам. Я чула багато дечого від пані докторки Емі… Вона щороку подорожує по всій Німеччині та чужині. Особливо та велика свобода у відносинах обох полів до себе. Що в них благороднішого і кращого тепер? Що ті новітні відносини дали новішого? Що одні стали сміливіші, а другі менше соромливі? Що непорочність зменшилася? Не смійся, доньцю, з того, що я говорю. Не смійся,
