А коли ні, то за що їх уникати і понижати? Вразили вас?
Він тріпнув рукою, наче би його щось укололо і сказав брутально: — Іди!
Переступаючи поріг, вона оглянулася. — Як вернусь, дідуню, то зайду до вас, щоб оповісти як там було!
Не маючи охоти стрічатися з людьми, що цікавилися гарною молодою вдовою і зазирали за нею, вона пішла коротшою дорогою, просто на узгіря, де стояв шкільний будинок — тепер власність пані директорової Рибко. По раптовім дощі, в каштановій алєї залишилися тут і там, мов дзеркалеві цятки води, які Дора то обходила то перескакувала.
“Вона була трохи зворушена. Вона буде в тих Цезаревичів уперше. Знає розклад їх мешкання і деякі родинні справи. На душі мов несла гріх. Цезаревичі, хоч рідко, а все ж бували в тети Олі коротко через дідуневу нехіть до них. Її тепер покидає відвага зайти до них. Тета Оля сказала їй, що вони врадуються її приходом, але чим ближче наближалася вона до старої школи, тим більше проймала її несміливість. „Боягуз, дикунка“, сказала б тета Оля й сміялась би з неї. В неї бється злегка серце, вона згадує дідуня, зідхає і пригадує всміхнене добродушне обличчя тети Олі з папіроскою в устах. Забуває, що хотіла ввійти з задньої сторони мешкання через подвіря і подалася мимоволі на сходи.
Стискає уста і стукає у двері. З середини ніхто не обзивається. Жде ще хвилинку, потім ще одну… Хтось із середини просить увійти. Мужеський голос.
