— Покищо не знаю, звідки зачати, щоб ввести в життя діло. Треба буде й з тетою Олею порадитися. Вона знає на все раду.
— Справді, — обізвалася Оксана. — Це цікаво, що та золота тета порадить?
— А я бачила себе вже в уяві серед дітей, — сказала Дора — як я ними займаюсь.
— Це не така легка праця, як ви собі уявляєте; — вмішався і собі Юліян — це-ж будуть головно діти з нижчої верстви, убогі, обірвані. Вони все бувають слухняні і мирні. До них треба рук, терпеливости, серця і психольоґії. Чи ви годні денно хочби пів години таку одну або другу дитину на руках тримати, вспокоювати, а часом і попестити? Далі, чи ваш дідо згодився би на те, щоб його єдина внучка перебрала на себе такі обовязки?
— Над тим я не надумувалася, — відповіла Дора півголосом. — Тут треба би також…
— Поборотися, пані, — Докінчив Юліян і по його устах перебіг знову ледвипомітний усміх іронії. — Краще пічніть від чогось легшого, от, від святого Миколая для дітвори, від ялинки.
— Ви мене зробили на одну надію біднішу, а я їх і так не маю багато.
— Справді? Ви так поважно це брали?
— Я буду свій дохід з пасіки на такі ціли відкладати, — кликнула нараз Дора врадована, що їй така думка заблисла: — Ви добре кажете, треба від малого починати…
Пані Цезаревич вийшла з кімнати, щоб полагодити якусь роботу, а Оксана поспішила за нею, щоб наборзі покінчити ще кілька непоправлених зшит-
