ськими піснями, що були в тих околицях мало знані. На закінчення відспівали славну пісню німецького композитора Абта „Над озером“ до таких слів:
Die bleiche Königstochter
liegt unten tief im See,
Sie greift in die goldenen Saiten
sie singt so süss und so weh.
Sie singt von den Tagen der Jugend,
vom goldenen beglückenden Mai,
und wie das nun alles verloren
und wie das nun alles vorbei.
Es klang herauf, aus dem Grunde
als ob eine Saite zersprang,
als ob sie dort unten läuten
eintönigen Grabesgesang.
З дому Альбінського не було крім панни Альбінської нікого. Він виїхав із своєю внучкою до сусіднього села, щоб у тамошнього лісничого довідатися, чи не добиралися непрошені руки до Дориного ліса на вориння. Вернулись трохи пізно так, що могли піти хіба на другу частину концерту. Дора хоч мала охоту піти, не мала відваги виконати це своє бажання.
— Невелика втрата, коли і не почуєш, — сказав їй дідо — почуєш на другий рік. Їм лише палець покажи і зараз прибудуть. Своїми піснями хочуть симпатію серед інших націй здобути, бо чим іншим?
— Дідуню, не говоріть таке, — відповіла Дора. — Що вам винна українська пісня? А коли, як кажете, нею аґітують, то це право кожного, коли гарно це роблять… Чи ви не здаєте собі справи, рвете мені серце?
