Вона притакує головою і грає далі чуючи, що її голос зливається із звуками інструменту.
— Що ти маєш у думках, Доро?
— Чи не годиться, дідуню?
— Коли не маєш щось кращого під теперішній час, то… — і не докінчив.
— Теперішній час, дідуню, пригадує мені наближення найсвятішої ночі.
Дідо вийшов з кімнати. Небавком задзвонили перед домом сані.
— Чи ви були у Цезаревичів і передали медівники Оксані, тіточко?
— Передовсім я не була в Цезаревичів, лише у пані Рибко так, що Оксані передала пакетик на дорозі, коли вона верталась. Вона подякувала врадувана і зайде сама, або приїде санками. „Миколайкове“ добре складається.
— А нащо вона вікно освітлювала? Дурила мене?
— Вікно гостинної кімнати освітлене, бо гостя дістали — нареченого нашої Еви. Довідавшись про приїзд Юліяна Цезаревича, я вже не хотіла до них заходити.
— То я також не піду туди.
— Цезаревич приїхав просто з Покутівки, відвідав будучих тестів, щоб дещо про свою наречену довідатися, бо може вона до них пише частіше.
— Між темними бровами Дори зробилися дві зморшки:
— Не знати, чого та Ева так закуталася в мовчанку. Безперечно має багато іспитової праці. Але
