мовчати місяцями, не обзиватися ні до родичів, ні до нареченого, я таки не могла би.
— Чую, що вона на кілька його листів прислала йому лише свою знимку без одного слова. Ориґінальна дівчина.
Дора встала.
— Я хочу вийти, перейтися, не пізно?
— Чому пізно? Глянь іна годинник, щойно лямпи позасвічували.
Увійшов Альбінський.
— Мені причулося, що ти хочеш вийти? Пожди, я зараз одягну футро і підемо разом.
— Дуже радо, — відповіла Дора спокійно.
Ходила з дідунем, ішла куди хотів, відповідала на його питання, та коли завернув на широку вулицю, де змітали сніг із тротуарів, нараз стала і хвилину дивилася кудись на узгіря над каштановою алєєю. Дивилася пильно, як з одного невеличкого вікна блистіло світло. При фіртці з тополями, коли дідо увійшов в зільник, Дора сказала:
— Я ще лишуся трохи на дворі, дідуню, хочу ще довше побути на свіжім повітрі — і поспішила в алєю каштанів.
— Денеде світилися ліхтарні, сніг хоч і підмітуваний, насідав грубою верствою на дорогу. Мала вже виходити з алєї, як почула за собою спішні кроки й знайомий голос.
— Ми за вами, пані Доро! — кликнула Оксана. — Вчора приїхав брат і ми, наговорившися досхочу, рішили вийти трохи у такий білий вечір. Мо-
