Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 2. 1936.djvu/125

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

місті сталося щось прикре, може якась велика матеріяльна втрата? Ні, пояснив дідо, він їде туди, бо тета Цілля просить його і Дору на Різдво до себе. Треба раз і теті Ціллі та її тестеві зробити якусь приємність. Дора задумалася. Її охопило прикре почування. Раптова рішучість дідуня виїхати, особливо зимою, видалася їй чудною. Вона закопилила губку, — вона не має там чого шукати. Від часу катастрофи місто її не займає. Згадала Оксану, її гарне смагляве личко, паню Рибко, шкільний будинок на узгірю, задумане свято Миколая.

— Я не поїду з вами, дідуню, — відповіла спокійно. — Мене тепер туди не тягне. Я буду там як чужа, а тут я потрібна. Ви-ж знаєте, дідуню, що ми приготовляємо Миколайка для вбогих українських дітей і я беру в цьому головну участь.

— Тета Цілля, твій тесть і твій дідуньо важніші як голодна голота. Погодуєш її колинебудь. Зрештою тебе може хто інший заступити, — наприклад — Цезаревичі.

Дора зморщила брови.

— Ні, дідуню, цим разом я не можу і не хочу даватися заступати. Попросите вибачення в тети і тестя, я не можу інакше.

Дідуньо розсміявся.

— Теті Ціллі оповісти? Вона тебе за це похвалила б!

Дора зрозуміла, знала, що саме та тета Цілля була „панею“, не любила „голоти“, не любила „з кимбудь“ приставати. Але саме в цій хвилині все те „панство“ видалось Дорі таке мізерне і беззмістовне, що вона не хотіла з ним навіть рахуватись.