дилася, коли замісць вертатись просто до дому, казала себе майже з годину поза місто везти, щоб охолоти.
Тепер мусить за той поступок каятися, лежати в ліжку й пити пильно чай з бузини на хрипку. При жінці повідомляла, що дістала телєґраму від тети про те, що бабуня Орелецька вже упокоїлася. Коли стара слуга, повірниця панни Альбінської, вернулась від Цезаревичів, повідомила Дору, що панна Оксана зайде небавком до неї.
Коли Оксана відвідала Дору, Дора поводилася як діти жадні пестощів старших. Розмовляли про Покутівку, про Еву, про чужину, яка, як здавалося, поглинула Еву так, що вона може і батьківщину забуде.
Дора лежала без руху; думки працювали і вона час від часу кусала злегонька свої уста.
— Ви мене розважаєте, — сказала до Олени — а самі не веселіші. Ні, ні, ми не повинні бути сумні.
— Ми всі ще бадьорі під впливом Миколая, тільки Юліян ходить як ранений молодий лев, а тому винна його наречена.
— Що вона зробила, Оксано?
— Нічого більше, лиш післала йому вчора друге письмо, де повторила питання, що буде з ними, коли вона не приїде літом, щоб повінчатися і через те він не зможе висвятити себе жонатим. Ах, Доро, ви не маєте поняття, як любить він ту дівчину. Він не вірив, що медицина стане для неї дорожчою, ніж він. Він не годен припустити, що вона справді могла б не прибути на час вінчання. Гадаю, що в ньому
