прокидається хвилинами зневіра до неї, а з жалю може й ненависть.
— До Альбінських, Оксано, — докінчила Дора із її гарних очей упав погляд повний гордости і рішучости. — Не до Еви, як особи, а до таких як я. Та нехай твій брат успокоїться. Ева Захарій схоче бути щаслива і твого брата не покине. Вона ориґінальна, але не легкодушна. Я йому про це сказала би, якби він про те говорив.
— Борони Боже! — кликнула Оксана. — Ви не знаєте, який він замкнений. Навіть мамі з нічого не довірився.
— Відчиніть на хвилину вікно, заки відійдете, — попросила Дора, — я хочу, щоб мені трохи до хати снігу навіяло.
Приятельки розсталися. Вітер колихав деревами лиховісно над хатами, годинник тикав одноманітно, а Дора, виховзнувшись із постелі, одяглася тепло і пробувала своїх сил. Сперлася об вікно і визирала на двір. Чи дома вже Оксана, чи світилося вже на узгірі?
В одному вікні світилося.
Коли тета Оля вернулась до дому, була б навіть не помітила її триденної недуги, якби не була зустрілась у дорозі з Юліяном. Передавала Дорі, що діялось у Покутівці.
— Їмость нарікає на Цезаревича, що він усьому винен, бо дав дозвіл нареченій на виїзд за границю, а з того нічого доброго не вийде. Бідний батько прагне зятя як спасення.
