Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 2. 1936.djvu/134

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— І ви це Цезаревичу оповіли, тето?

— Розуміється. Чому-ж би ні? Він зрештою і сам про це буде знати.

— А він?

— Що зробите, Юліяне, коли Ева справді не приїде? — спиталася його.

— Тоді я по своїх іспитах поїду за границю і ми там звінчаємося…

Він сказав це з такою рішучістю, що я не мала відваги ще більше про це питати. Бабуня Орелецька заки перенеслася на той світ, діждалася ще тої останньої радости, що від Еви прийшов до неї окремий лист, де вона просить вибачення за те, що не може її тепер у недузі відвідати, але в її житті зайшли зміни, про які вона у свій час повідомить.

Дора, що сиділа проти тети на стільчику, біля її ніг, глянула їй в лице, що виявляло вираз поважний, майже строгий.

— Про що ви думаєте, тіточко?

— Що за все є відплата, донько, і що у світі є рівновага, якої ніхто не може оминути.

*

По Різдвяних святах заявила Дора дідові і теті Олі, що має намір виїхати на якийсь час до тети Ціллі у столицю, щоб виучитись книговодства.

Директор і панна Альбінська переглянулися значучим поглядом.

— Це найкраще, що ти могла собі постановити, донько, — сказав Альбінський і почав говорити про подорож, щоб її не відкладати, згадав і про карнавал, який Дора повинна використати.