сами своєю поведінкою в його серцю жаль, що втратила свою дитячість і стала така задумана. А знову: Як на неї сердитися? Де був той, хто б це міг або не простив їй екстраваґантности з україноманьством або хоч би ті між тутешньою біднотою практиковані, філянтропійні експерименти. Час її долю забезпечити, в безпечне ложисько звернути. Не може-ж вона вічно на господарстві з Ольгою перебувати, пасікою та козенятами займатися, або у свому лісі пересиджувати…
На це все мусить Цілля дати якусь раду.
Юліян вернувся з лісового проходу.
У своїй кімнаті мав віддавна улюблене місце при вікні, де любив читати, або випускати дим через відчинене вікно.
Сьогодні заходив він в одну з яруг, через яку гнав пінистий потік і втомився більше, як сподівався. Сидів при вікні і обтирав чоло. Недалеко нього стояла Оксана і дивилася на брата. Сліди недуги ще визирали з його очей. Він дивився нерухомо в далечінь крізь далековид. Сестра принесла йому шклянку молока і поклала деякі нові часописи перед нього. Наново поглянув у даль. Здається, не помилився. Знайома постать. Із заплющеними очима пірнув у тишу. Тут так всюди мило, мирно, людина наче без нервів водно з природою. Якась пташина влетіла несподівано через отверте вікно, перелякана причіпилася обома ніжками до білих завісок, але відчула людську присутність і випурхнула назад. Юліян замріявся і під впливом свіжого повітря заснув. Кілька хвилин пізніше якісь легенькі кроки ступали по східцях до ґаночку. Їм відповів півголос Оксани:
