Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 2. 1936.djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Забава йде гарно, шумить веселість, тоді як там у покиненій хаті, в невеличкій кімнаті, де годинники цокають і заглядають злидні — там мовчанка. Юліян думає про те, що буде, коли батько затулить очі, а мати і він — ще нескоро з певним хлібом у руках…

У ньому будиться щось, бунтується.

Все те гарне і велике, нове і захопливе, наслідування гідне, що бачив у старих висококультурних державах як Англія, Німеччина, Скандинавія, дало йому якусь дозрілість. Відчув тепер це за собою мов гарний сон. Тепер він уже на рідній землі, бачить тверезими очима ту землю, до якої так сильно привязаний і тих людей, той сам нарід наївний і нездеморалізований. Та сама політична і культурна діяльність його проводирів, або кращих членів мов у завороженім колі без енерґійних поривів, без спромоги дійти до одної ціли. Головна ідея, що повинна єднати, розпалювати всіх, погасає мов заходяче сонце, де стикається небесна баня з обрієм. Часами здається всі ніби вдоволені, повні надії на кращу будуччину, а коли поглянути глибше — в кожного не загоїлася на дні його душі болячка.

І тут, в отій мирній хаті, хоч святкують подвійне, гарне родинне свято, він не може позбутися якогось на нього наложеного тягару. Ціле його єство напружене мов натягнутий лук.

Єдина Ева займала його тут. Ева підтримувала його духовість. Від часу, як ступив він на домашній і покутівський ґрунт, вона мов зосередила все, що було в гарній, пережитій подорожі. Вона має у собі щось із великих почувань, щось з майбутнього, по-