— Хто б за цим так побивався, коли ще й військовий, — і взяв шапку, щоб попрощатись.
— Залишіться ще в нас, пане надпоручник, будь ласка, відпічніть. Ви аж поблідли з утоми, — докинула тета Оля.
— Мене завтра тут уже не буде, — відповів Юліян. — Я приїхав до мами і сестри тільки на кілька день.
— А ми вам навіть ще й не подякували за вашу поміч.
— Ні вам, ні пану директорові, — сказав чемно господар дому, — встаючи із свого місця. — Дора принесе нам найкращий трунок із пивниці і ми випємо за здоровля спасителів.
— Жаль мені дуже, пане директор, що мушу подякувати за виявлену мені ласку, — відповів Юліян кланяючись, — але мене жде моя мама, яка певно вже непокоїться, — і почав прощатись.
Коли гість відійшов, а Альбінський вийшов з кімнати без слова, Дора кинулась теті Олі на груди:
— Тето, тето! які вони оба страшні!
Три тижні пізніше цілий дім Альбінського виїхав недалеко на подвійні заручини до родини нотаря Гаджі.
Дорі було лячно показуватися цього вечора в товаристві, щоби стрінутися віч-у-віч із молодим купцем, якому відмовила руки. У святочно прибраних кімнатах господарів було небагато гостей, але
