— Чи ви волієте її іншим разом? — спитав несміливо.
Вона відповіла ледви чутно „так“ і встала. Він теж устав і вийшов із сальонику.
Дора перейшла сальон, де були зібрані гості і перейшла до іншої кімнати, де стрінулася з тетою Ціллею. Тета Цілля змірила її сукню гострим оком від голови до стіп. Дора відгадала її думки. — Чи недобре, тіточко? — спитала спокійно.
— Добре, дитино, може трохи за поважно, але щож? ти вдова.
Від останнього слова щось стиснуло її серце. Навіщо їй про це казати? Відійшла на бік і приєдналася до тети Олі. Обі були здивовані, побачивши при однім столику Юліяна Цезаревича, як грав у шахи із директором Альбінським. Альбінський, побачивши братанницю коло себе, наче на лихім учинку спійманий, сказав виправдуючим тоном: — Як бачиш, граємо в шахи, Ольго. Мене цікавить, як грає теперішня молодь. Мені поручили пана надпоручника Цезаревича як доброго шахіста.
Нараз заграла музика до вальса. Деякі мужчини вже з паннами під рукою позявлялися з інших кімнат, і вмить почався танець. Дора почувала себе ніяково, бо вже давно не чула веселої, поривної музики, що промовляла до серця, наче манила: „Ходи, піддайся нашим звукам, забудь, що тебе болить і гнобить“. Вона не буде гуляти, не може. Втекти із салі? Вона-ж вдова. Хоч від смерти Еґона минуло так багато часу… Повела поглядом за тетою Олею. Хотіла поділитися з нею своїми почу-
