Вона йшла нерівним кроком і плакала. Єдина гадка Дори була про Юліяна і вона спитала, що з ним могло статися? Захворів тяжко, чи відїхав?
Пані Цезаревич оповіла їй, як вона ходила з проханням спасти свого сина грошевою позичкою і як Юліянові не лишається нічого іншого крім виїзду до Америки, чого вона не переживе.
Дора кинула поводи коневі на шию, щоб сам вернувся на економію і сама пішла пішки. Дома кинулася у вогкій одежі на канапу, підсуваючи руки під голову, заплющила очі. Великі сльози котилися з її очей, а вона лежала непорушно, сама не знала, як довго.
Юліян вернувшись від Альбінського, чекав дома три дні, але чому — сам не знав. Міг би був так само вже і на другий день відїхати, знаючи, що і так не може приняти поданих йому умов. Тільки неописана туга тримала його ще на місці. Коли вернувся з ліса, витягнув із кишені бравнінґ і поставив його на столі. Його очі спочали на зброї. Ні, ні, хоч яке його становище безнадійне, тут, де жила його мама, він цього не зробить, хочби і не виїхав за море. Батько залишив її та наймолодшу сестру на нього. Його смерть вбила би маму, бо її здоровля і так павутинне. Стояв і роздумував, аж почув, як двері ледви чутно відчинилися. Шелест примусив його оглянутися.
— Дора!.. пані Вальде, ви…?
Вона не відповіла, а поглянула на нього великими очима.
