Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 2. 1936.djvu/184

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Ні, ні, нехай добродій Вартан не робить проєктів без господаря! Досить уже тих крутійств у таких справах як подружжя, досить торгів і визискування людських крутих ситуацій! Нехай мене полишуть власній долі!

Сказавши це, подякував теті за її щирі заходи і попрохав не побиватися більше за ним ані не втягати таких дорадників як Вартан.

*

Уже третій день не стрічав Юліян Дори, ані її не бачив. Вислав їй листа з докладним змістом його розмови з дідом, прохаючи забути його. Найліпше буде для них обоїх, як він сам вибереться до Америки.

Дора бачилася з дідом лиш при обіді і нічого не говорила, а він сам мовчав. Виходило, коли Юліян не зявлявся в нього, справа скінчилася. А проте Дора думала з німою завзятістю, що треба було щось діяти. В її голові думки не спочивали, особливо, коли дивилася на гору поза каштановою алеєю, де темніли стіни шкільного будинку на білому сніжному тлі. Не надумуючися довго, вийшла з хати, пішла до стайні, вибрала коня і пустилася верхи. Завернула в ліс у надії, що Юліян десь зявиться, відтак в околицю залізничого двірця, — може саме виїжджає?… Звідти навскач погнала на міську дорогу. У повороті почула в околиці економії гук двох вистрілів раз за разом. Кінь здрігнувся, настрожив уха і вона стримала його. „Хтось полює“, подумала і поїхала далі. Недалеко своєї хати пізнала в одній жіночій постаті маму Юліяна.