Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 2. 1936.djvu/183

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

На другий день передполуднем попросила пані Рибко Юліяна до себе.

Юліян оповів коротко про свою розмову з Альбінським. Тета сплеснула з зачудовання руками.

— Ти зворушуєшся, Юліяне! Я тебе розумію, але вибач, якби ти все знав і роками бачив, що бачили мої очі і чули мої вуха, то ти не дивувався б. Дора стала для нього лише оруддям для його національних і честолюбивих цілей!…

Після цього розказала, як зверталася за поміччю для нього до давнього знайомого її покійного чоловіка — купця Вартана, вірменина, і як він піддав проєкт подружжя з наймолодшою донькою панства Гаджі.

Юліянові кров ударила в лице.

— Що це люди зійшли з розуму? — крикнув, — мене женити? Що це знову за рахунок?

— Ти їй мав подобатися, сину, чого-ж тут гніватися?

Юліян усміхнувся. Перший раз по кількох тяжких днях вона побачила його усміхненим.

— Це-ж того вірменина Вартанова фантазія. Йому заблисла надія на добре „посередництво“ з одної і другої сторони!

— Алеж ні! — переконувала пані Рибко — від святкування заручин обох сестер, Юліяне, наймолодша дівчина заєдно про тебе маячила, а її родичі хоч і всміхалися зразу з того, згодилися остаточно після наради з Вартаном, покрити твої довги разом із кавцією, під умовою, що заручини мали б відбутися зараз, а вінчання аж два роки пізніше, бо дівчатко має щойно шіснацять літ.