мені вирвати, останнє сонце моєї старости? Як я можу вам на слово повірити, що вона вам дорога? Ви, пане Цезаревич, гарна людина, добре вихована і характер ваш може без рисочки, як я це чув від людей, що вас знають, і ви маєте в собі те, що рідко хто має: духову перевагу над своїм середовищем. І я був би гордий називати вас своїм внуком, сином чи як там, але для моєї Дори мені цього всього замало. Дайте поважний доказ вашої любови для неї, дайте якусь високу ціну, яку я від вас зажадаю. Я говорю твердо, але ясно. Я вам вироблю посаду, яку собі забажаєте, я сплачу всі ваші довги, бо Дора Вальде без мене це не всилі зробити, я вигладжу всі нерівности, що можуть бути перепоною у вашій військовій чи цивільній карієрі, ввесь мій, хоч і невеликий маєток припаде вам і її, але дайте лише заяву перед вінчанням, що зрікаєтеся своєї народности, перемінюєте ваше імя на моє і що ваші нащадки будуть його носити.
— Ми не живемо за часів Вишневеччини і Четвертинського, пане директоре. Чи пані Дора Вальде знає про ці ваші умови?
Альбінський злобно усміхнувся.
— Маєте три дні до надуми.
У передпокою, коли Цезаревич виходив, виринула перед ним, мов зпід землі тета Оля.
— Як мається пані Дора? — спитав він стисненим голосом. — Перекажіть їй, що я її поздоровляю і прошу, щоб не плакала.
Тета Оля підняла допитливо погляд на нього, але він, засунувши поважно шапку над очі, закинув плащ на себе і вийшов.
