— Ви покинули богословя, хоч квапилися стати „апостолом черні“, а тепер може знову хочете вернутись до давнього?
— Ні, від коли я вступив до війська, буду триматися вже меча.
— А які ви маєте вигляди у війську?
— Моє знання і безнастанна вправа в чужих мовах дозволять мені здійснити свій плян, щоб стати перекладачем при штабі, також і підчас війни.
— А яке забезпечення даєте ви на випадок звихнення вашої так званої військової карієри жінці? Часи непевні, моя внучка звикла до добробуту. Коли я вчора представив їй життя з убогим військовим, хочби і з забезпеченою кавцією, вона признала мені рацію.
— Я на найгірший випадок маю знання доброго теслі, яке дасть мені завсіди кусень хліба і вступ до найліпших варштатів меблів, бо я маю свідоцтва з найкращих німецьких майстерень.
Директор узяв його руку:
— Здорова і гарна рука, що проявляє крепкість і добре походження. — Альбінський подав йому папіросницю і настала мовчанка.
Очі Юліяна опинилися на хвилинку на знанім портреті покійної Альбінської у строю молодої. Його обличчя прояснилося на мить, мов від сонця. Це-ж була немов жива Дора Вальде!
Альбінський це помітив.
— Чи маєте ви, пане, поняття, що та дитина для мене значить? Скільки жури вона мені принесла, заки я зберіг її такою, якою ви її пізнали. А ви всі приходите сюди і робите свої рахунки, хочете