Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 2. 1936.djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Ева — поблідла при відповіді Юліяна, подалася на веранду, а бабуня, відхиливши широко уста, гляділа мов непритомно за тими, що виходили.

*

Настало надвечірря. Частина молоді, поплававши човном по ставі та навеслувавшись досхочу, вернулась до хати і підтримувала балачку, грала та співала.

Коли появився Юліян і його сталеві очі перебігли по присутніх, стрінули й Еву. Вона спустила погляд. Її уста тремтіли, а з горла вирвалося придавлене хлипання. Щоб не вибухнути плачем, вона покинула кімнату.

Він затиснув уста. В серці здоймалася дивна буря. Він приступив до відчиненого вікна і неначе вперше побачив усе те, що в його рямках містилося: сад, зільник і стежки. Йому пригадався той момент підчас перших його відвідин, як він гнав за нею алєею з ключем до ліса і спіймав її. Коли обернувся, здавалося, що його лице було на один відтінок блідше.

*

Ніхто не дивувався, що Ева не залишилася довго між товаришками і гістьми. Всі, що були тут зібрані, знали доволі добре наліг бабуні Орлецької і розуміли, що треба її було мов малу дитину від огню пильнувати. Це завдання перебрала нині очевидно Ева.

*

Одна з запрошених дівчат, скінчена консерватористка, сіла до фортепіяну і вдарила вправною