Дора залишила один лист нареченому, а другий дідові обвиняючи його, що він своєю вічною опозицією присилував її попрощатись із світом. Вона зобовязує його виплатити Юліянові Цезаревичеві цілий капітал її з тим, що Юліян може зробити з ним, що схоче.
Лікарі рішили, що рана, слава Богу, не смертельна, ліве рамя поверх перестрілене, куля вилетіла. Покищо пацієнтка лежить без памяти. Старий довголітній лікар і приятель дому, пояснював Альбінському свої оглядини: — Знаючи Дору майже з наймолодших літ та її давнішу нервову недугу після смерти чоловіка, пояснюю цей вчинок як акт надмірно розстроєних нервів. Коли очуняє, вона мусить обовязково бачити тільки симпатичні обличчя і мати повний супокій. Я радив би навіть не впускати нікого до неї, крім одної тети Альбінської. Згодом подайте їй якнайлагідніше до відома, що ви, приятелю, по зрілій надумі згодилися на її вибір щодо подружжя і поможете їй у цьому. Ця вістка мусить бути цілющим світлом для недужої душі. Пішліть теж за надпоручником. Його також треба відповідно приготовити до вчинку нареченої, нехай застосується до теперішнього стану та нової ситуації.
Панна Альбінська мусіла як нераз уже у найприкріших хвилинах їхати за Цезаревичем.
Коли ввійшла до Цезаревичів, привитавшись з його мамою та Оксаною, звернулася відразу до Юліяна:
— Збирайтесь якнайскорше та їдьте зі мною.
