легенько захропіла, бабуня виняла обережно з її кишені ключ і подалася в довгі сіни — сховище всяких дорогих ласощів і напитків.
Бабуня вибрала дві пляшечки коняку та рожаного лікеру, і не надумуючись довго, всунула меншу до кишені, що находилась між фалдами старомодної сукні. Усадовившись на ґаночок між олєандром на фотелі о. Захарія, почала пити.
Як вона там довго насолоджувалася запашним питвом, ніхто не знав. Аж коли Ева повернулась від гостей і треба було їй до помочі Катрі, вона вибігла на ґанок, і тут майже задубіла на вид, який тут представився їй очам: „Бабуню… тату! …ах, бабуню“ — зойкнула і рухом розпуки закрила обличчя. Ах! щоб лише він один — тато не бачив цієї страшної картини, що звалила її молоду тепер з ніг, а потім іще „один“.
Від раня носила вона в серці тяжкий жаль. Вона не вибачить йому ніколи, що він сьогодні, її найбільше бажання: улаштувати по совїй волі свою будуччину власними силами, відкинув. Він один, і той… той другий, перед якого голосом вона тремтіла як ягня, не сміли бачити бабуню в такім страшнім стані. Батько міг тріюмфувати, покликуючись на свою сьогоднішну заяву про бабуню, що на ній не можна „будувати“, а той… При цьому спогаді її лице покрилося гарячим румянцем сорому і великі сльози затемнили їй вид.
Він, — вона не знала чому з її уст вирвався нараз легкий оклик, а в ньому його імення. Ні! він сидів тепер з консерватористкою-німкою, нехтував нею так, що вона втратила відвагу глядіти в його
