хату „спанщити“, доказуючи, що та „панськість“ це доказ вищости культури проти українського „хамства“. Вона хоче у своєї внучки пробудити кров Альбінських. Ви ще не знаєте Альбінських: вони мудрі і хитрі як лиси і здібні на все.
Юліян слухав не перериваючи зворушеному батькові. Цей додав: — Вона ще й тепер вміє, коли твереза, бути симпатична. А тепер ідіть і відшукайте мені мою дитину. Я боюся, щоб Ева з жалю не зробила собі чого злого.
Юліян успокоював батька, не вірив, щоб Ева могла собі щось зробити. А може в саді або у лісі заховалася, щоб налякати батька. Вона ж іще дитина, він її відшукає. Він знає тут усі закутки і не забув про них. Сказавши це, усміхнувся і встав.
— Ідіть, ідіть мій сину. В мене серце переповнене прикрим передчуттям… Дай Боже, щоб воно з добре перемінилося. Ідіть надайте її думкам і рішенням інший напрям, вона вас послухає.
Вечір був погідний, але незвичайно парний. У саді, де панувала тиша, бо всі знаходилися в хаті, ні листок не ворухнувся, лиш час-до-часу падав голосно перезрілий овоч. Юліян ішов, відгорнувши волосся з чола, рівним кроком як військовий, споглядаючи від часу до часу на небосхил. Чи лише йому було так душно, чи лежала на всьому якась парнота. У його голові роїлися ріжні думки всуміш із журою о. Захарія. Ева дійсно була сьогодні чудна, дарма що йому здавалося, буцімто він її розумів. Одначе була супроти нього якась незрозуміла, як ніколи. Сьогодні, саме сьогодні була при свому стражданні понад усіх краща — своєю стрима-
