По вечері кілька веселих пар розгулялося. Консерватористка попросила й Юліяна до танцю, коли вибирали дами, але він подякував. Не гуляв.
— Чи ви в жалобі по кім? — спитала жартовливо.
— Ні, але в чимось подібнім, і тут усміхнувся на силу. Коли вона відійшла, приступив до якоїсь етажерки з книжками, витягнув одну і поглянув на заголовок. „Людська анатомія“. Він здивувався. Отже в неї була вже поважна постанова піти на медицину. Він поклав книжку на місце і простягнув руку за другою, коли нараз чомусь оглянувся і побачив у дверях до покою Еви служанку Катрю. Її очі були легко прижмурені і кликали його за собою. „Єґомость просять панича до себе на слово“ прошептала таємничо.
О. Захарій побачивши Юліяна приступив близько до нього: „Маю до вас просьбу, пане“.
— Прошу отче.
— Відшукайте мені Еву.
Юліян глянув зчудований і переляканий.
— Що сталося, скажіть, я зроблю все.
О. Захарій притиснув руку до чола і потягнув його за собою на софу. Оповів йому зворушений про сцену, яка відбулася нині зранку між ним і донькою. Не оминув і впливу бабуні на життя молодої внучки, яку вона привязувала до себе всякими обіцянками, настроюючи її проти батьків.
— Через що? — спитав Юліян.
— Бо я прозвав її чорною хмарою моєї хати, стримую як можу від трунків, і виступаю проти фальшивої так зв. „панськости“. Вона хоче мою
