спільстві, довести до крайности. Нехай жінки студіюють, нехай працюють, лиш так зв. „домове огнище“ нехай не нищуть, не замінюють його на ресторани та місця розваги.
— Отже ви за домашнім огнищем?
— Так. Гадаєте, панно Ево, що коли мужчина напрацюється, нашарпає собі нерви для кусника хліба то йому не треба супочинку для душі і тіла між своїми чотирома стінами?
Ева усміхнулася силувано.
— Але проти рівноправности не маєте нічого? — спитала Ева.
— Нічого, як хочете. Я маю надію в Бозі, що вона мені особисто в дорозі до моїх простих цілей не стане.
Ева глянула на нього з боку і не обзивалася більше, а Юліян, сперши голову в руки, дивився вперед себе.
Ще панували півсутінки, хоч зорі чимраз то густіше виступали на небосхил. Вода наново вспокоїлася, легкий вітрець приляг, дерева стояли нерухомо, а недалеко від лавки лежала стара жінка з заложеними на грудях руками.
„Бабуня“, подумав Юліян, пригадавши оповідання о. Захарія, та її вплив на молоду дівчину.
— Тут так тихо, пане Юліян — обізвалася нараз Ева зниженим, ніжним голосом, — можна добре говорити.
Він схилився до неї. Що вона мала йому сказати? Щось важне і вагається? Нехай лише говорить.
— Зараз, зараз, — почув притишений голос.
