раніше, не менше твого. На чужині, серед праці, по університетах, чи при війську, всюди виринали перед моєю уявою, дивилися зпід білого чола і чорних брів темні очі, питали щось, заповідали і знов відбігали, глузували, а все вертались твої очі, дівчино.
Він говорив поривчасто. Раз розколиханий із свого спокою, тепер якби не міг опанувати себе.
— С-с-т… — упімнула дівчина, кладучи йому руку на уста та вказуючи на сонну бабуню. — Вона збудиться, а я не хочу, щоб вона довідалася, що між нами зайшло.
Ці слова вона більше видихнула, ніж вимовила.
— Тобі бабуні страшно, справді? — і він насупив брови.
— Коли в тебе було досить відваги, щоб виявити мужчині свою любов, то чого лякатися її або взагалі чогонебудь? може ти глузуєш собі?
З тими словами він заглянув їй на мить допитливо в очі.
Вона відчула вразу в його голосі.
— Та куди там…? — заспокоювала, завваживши, як йому груди піднялися від зворушення…
— Я лише хочу, щоб це покищо було нашою тайною. Воно так любо. Але ходім звідси далі між дерева — додала і поступила кілька кроків вперед, між перші дуби.
— Ходім, куди ти хочеш, Ево — підняв руку, щоб її обвести поза плечі, та вона скрикнула, відскакуючи в бік. — Гадюка! Юліяне, кликнула, он до води повзе, від бабуні… ох! я її вже зранку бачила, яка гидота!
— Юліяне, це недобрий знак. Це омен.
