— Не на прохід ходила я, бабуню, а в ліс, просто в „казку“ і вертаємось звідтіля, як бачите. Успокійтесь, бабусенько, успокоювала живо підхлібним голосом Ева. Юліян стояв мовчки.
— Слава Богу, що вам нічого не сталося. Чи не чули ви як ми співали? Півголосом, стуленими устами… Пан Юліян Цезаревич прийшов мене відшукати у „посольстві“ від о. добродія…
— І тепер прошу пань — вмішався тут Юліян — вертатись до хати. А що ми добродійку бабуню залишили на часок без догляду, це тільки моя вина.
— Не беріть на себе вини, пане Юліяне, я може ще більше винна, ви хотіли вертатись а я… докінчила молода дівчина.
Бабуня завернула припухлі від сну очі на молодця і всміхінулася ласкаво.
— Ева, пустунка, хто її не знає! А ви, як поважний мужчина, не зчудуєтеся, що стара бабуня аж сюди зайшла, щоб у холоднім затишку під лісом передріматися. Такі більші приняття парохіян вимагають багато труду, надзору, то й мене утома з ніг звалила, то мушу конче лягти, щоб себе сном скріпити.
В хаті йшла забава між молоддю свобідно. Грали у „фанти“ і напереміну танцювали. Коли бабуня й Ева зявилися між гістьми, добрий настрій ще піднявся. О. Захарій повеселішав, бабуня Орелецька поплила у своїй фалдистій сукні між старші пані, якби щойно з другої кімнати вийшла, Юліян зайшов між чоловіче товариство. Він стежив очима
