Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 2. 1936.djvu/39

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

побував вісім день. Але він тяжко хорий. Тому, отче… і не докінчив.

— Коли так, то як лише буде це можливо, сповню ваше бажання. Нехай трохи успокоїться молодь, старші відійдуть на супочинок, тоді побачимо.

*

Ніхто з гостей ані домашніх, крім слуг на дворі, не помітив, як несподівано знявся легкий вітер і враз з ним надплили з залісся чорні хмари. Заповідалась буря.

Їмості попрощалися і пішли із господинею дому на супочинок, а молоді панночки метушилися за Евою, помагали їй і службі зносити постіль на нічліг. Ева попрощавшись наборзі з Юліяном та іншими гістьми подалась з бабунею до спальні.

Юліян, закинув поспішно пальто наопашки, приступив до о. Захарія попрощатися. Саме в тій хвилині прорізала сильна блискавиця темряву на дворі і в слід за тим ударив грім з таким лоскотом, що потряс цілим домом.

О. Захарій перехрестився. — Ви куди, Цезаревичу?

— Додому, отче.

— Та що вам Господь дав, де я вас проти тучі пущу? До Зарків більше як година ходу. Переночуйте в нас, а раненько поговоримо про що забажаєте.

Юліян хотів ще щось сказати, доказати, що такі ночі йому не першина, що при війську траплялося і гірше, але замовк. Шум вітру, що мов борвій