хоч цілком про щось інше. Я не знаю, чому тут стільки зайвого говорити, замісць того, що найважніше. Краще нам спільно обрадити, коли мало б відбутися вінчання, ніж розводитися над вдачею Еви і над вашою постановою.
— Я прийду в означений час за Евою, отче, — обізвався Юліян твердо, — але раніше мушу сам із собою поладнати. Я не хочу бути лише чоловіком своєї жінки.
Їмость подивилася заляканими очима на Юліяна.
— А Ева, а весілля? — спитала майже з розпукою.
— Ева буде до того часу при вас.
Ева, що ще тулилася до нареченого, прокинулась при тих словах з цілою живістю своєї вдачі: — Юліяне! — кликнула, — що тобі Бог дав? Я буду при батьках, тут? Тобі не відомі мої наміри? Ти вже забув, що я вчора говорила, що їду на медичний факультет і що через те між мною і батьком дійшло до непорозуміння?
— На медичний факультет? — відповів він — так. Ти говорила про те, це правда. Але тепер ти повинна зрозуміти, що твій замір мусить уступити перед іншими обовязками. Від коли ти стала моєю, нареченою богослова, ти не можеш віддаватися медичним студіям.
— Юліяне! — кликнула Ева і сплеснула в долоні, — богословом? Ти богословом? Від коли це? Я ніколи не чула з твоїх уст, щоб ти хотів коли бути священником. Я уявляла собі тебе не інакше як ученим, професором, урядовцем, військовим, усім іншим, але ніколи попом. Ні, ніколи попом!
