Ледвочутний дотик чиєїсь руки до його чола збудив його.
На порозі стояла жіноча постать, що тримала високо світло, яке, розпливаючись матовою ясністю над її обличчям, надавало їй вигляд святої постаті. Нечутно наблизилася вона до постелі і обоє з сином схилилися враз над недужим.
Майстра не стало.
По похороні батька, і переносинах мами в гори до тети Софії та Оксани, Юліян відвідав їх на кілька днів.
Виїжджаючи вже зовсім з гір вертався з Оксаною, що проводила його на двірець, дорогою попри ліс. Ранок був чудовий: осінній, трохи холодний, як звичайно буває у горах. З деяких яруг між горами клубилися мряки та пронизувані струями сонця, розпливалися у біленькі, дитячі хмарки, що знявшись у синяву, линули кудись у безвісти. Галуззя старих смерек звисало попри білу тверду дорогу густими перлинами роси.
Тут виринала несподівано білява скала з густого замкненого ліса і схилялася аж над дорогою, там ліс відступав від дороги, щоб зробити місце камінним стінам, звідки спливав шумливо гірський потік. Недовгий час їхали самою серединою містечка і тоді Оксана показувала братові, де мешкали деякі їх знайомі. Юліянові впав в око один будинок, ніби сам відокремлений. Не відзначався красою, але розкішними тополями, що виростали як сторожі коло входової брами. Низький із круглою верандою, як
