Іспити здаєш один за другим, адміністрація, а пізніше парафія в Покутівці тобі забезпечена в Едварда Ґанґа як майбутнього дідича Покутівки, маєш наречену, яку любиш…
— Справді, — сказав брат і з тими словами відвернув лице від неї:
— Коли Ева відїжджає?
— Десь за дванацять день.
— Чому-ж сьогодні не зайшла до нас, як звичайно?
— Мабуть щось їй перешкодило.
— Телєґрама, Юліяне! — почувся нараз знайомий голос із недалекої виноградної алєї, голос Зарка, за яким ішов листонош.
— Підпиши, — сказав, подаючи зчудованому молодцеві телєґраму. — А тобі, моя пані, лист. Як не помиляюся, від нашої Оксани. — І погладивши жінку по личку, додав: — Я надобре зголоднів, ґаздинько, але кіш з цвітами і паку з яриною відіслав до двірця.
— Я мушу ще цієї ночі відїжджати, — сказав Юліян.
Зарко з жінкою злякалися. — Що сталося? Від кого телєґрама?
— Нічого злого. Це сам ректор телєґрафував. Єдина донька його сестри виходить за кілька день заміж і він просить, щоб найліпші співаки-богослови приїхали на весілля. А я дириґент богословського хору.
— Повечеряй, — пригадав Зарко.
— Нема часу. Може, як вернусь — і вийшов.
