Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 2. 1936.djvu/73

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

яна Цезаревича нема. Він у Покутівці або в семинарії, по Женевах і Ціріхах не стрінеш його.

— Ні, Ево. Я не боюся, і я незаздрісний. Я лише остерігаю тебе заздалегідь, пізнавши твою вдачу, що любить грати „ва банк“, щоб не зазнала колись через це прикростей. Ти не знаєш, що значить вразити амбітного мужчину там, де він найвразливіший. Поводись у мужеському товаристві так, наче б твій батько або твій наречений знаходилися біля тебе.

Вона стояла перед ним із сльозами в очах. Він наблизився до неї, і якась доброта взяли верх над ним. Він підняв руку, якби хотів охоронити її від чогось, але вона виховзнулася зпід його рук.

— Ти чудний, Юліяне, — сказала холодно. — Пощо це?

Він опустив руку, затиснув капелюх на чоло і не оглянувшись, перескочив несподівано паркан, як колись, щезаючи з її очей.

Вона теж неподивившись за ним, пішла вільною ходою до дому.

*

Над вечором того дня сидів Юліян із своєю сестрою на приспі під хатою. Сонце щойно зайшло і вечір був ясний. Довкола невеличкого домика чистого, з блискучими як дзеркальця вікнами, панував спокій. Запах цвітів недалекого зільника нісся з грядок, де ховались між іншими осінніми цвітами, повні барв левкої.

— Над чим ти так думаєш, брате? — спитала перша сестра. — Ще час тобі поважно журитися.