далася до фіртки. Кладучи руку на клямку нараз застановилася й оглянулася. Дора підняла дитину на руки і не вважаючи на замітку діда, вийшла без слова за Оксаною на вулицю.
Ішли якийсь час поруч і знайомилися. Дора спитала Оксану, чи не могла б вона коли до неї зайти і про дещо поважніше поговорити, нпр., про убогі та осиротілі українські діти. „Тета Оля“ робила їй уже кілька разів пропозицію зайти до неї, але вона сама не знала, чому не пішла, — чи була така несамостійна, чи стояла під впливом чужої сили. Але тепер, наче відчула відразу ґрунт, де може сміло станути. Оксана була мило вражена пропозицією нової симпатичної знайомої, яку знала тільки з оповідань тети Олі.
За підвечірком Дора сіла близько тети та обнявши її одною рукою сказала:
— Оксана Цезаревич подобалася мені, тіточко. Її чудові сталеві очі дивляться з таким виразом, наче б видобували все, що криється в людській душі. Вона непересічна дівчина, правда? Ви її знаєте?
Тета Оля притакнула головою.
— З вигляду вони всі вдалися у свого діда, саме тими очима, орлиними носиками і темним волоссям.
Дора підсунула з зачудовання брови.
— Ви його знали? — притулюючися до панни Альбінської, вижидала відповіди.
Тета Оля оповіла короткими словами, що дідо був військовий, чесний, талановитий, щирий патріот і що помер несподіваною смертю, не осягнувши сорока літ.
