— Підчас мого перебування в домі твого діда, — говорила — він найрадше пересиджував серед дітей. Твою маму, що була наймолодша, він уподобав собі найбільше. Вона була тихенька і все співавала йому пісеньки.
— Оксана Цезаревич цінніша від мене, — сказала Дора.
Альбінська поглянула на неї здивована. Дора пояснила свої слова:
— Що я досі сповнила? Оксана вчителює, помагає своїй мамі і в хатній господарці, вона безперечно добра патріотка, а я що?
— Коли тобі було ще робити? — відповіла тета, — Досі ти жила життям гарно плеканих дітей, що не знають звідки і куди йдуть, ведені лише самими традиційними звичками, як багато інших людей.
— Чи не могли б ми обі разом відвідати Цезаревичів?
— Осінь зближається, дитинко, робота з усіх кутків заповідається, піди сама до них, вони тебе радо приймуть. Це люди з культурою в крові.
— Ви знаєте, тіточко, що я тепер лиш або з вами або з дідунем виходжу між „люди“.
— Боягуз, — зажартувала тета Оля.
— Дідуньо тому винен.
— А з Гафійкою таки вийшла. Видко, тобі треба частіше сходитися з Гафійками. Зрештою з Оксаною ви не повинні бути чужими, бо твоя кузинка Ева Захарій заручена з братом Оксани, Цезаревичем. Знаємо, що дідо не симпатизує з Цезаревичами. Коли ти зайдеш туди сама, він буде менше против-
