Сторінка:Ольга Кобилянська. Людина. 1931.djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

малпу. Великий та здоровий, — жартувала вона, — стояв мій „пан та король“ між блискучим, вигладженим гуртом і не знав порядно танцювати кадриля, а ще менше в відповідній хвилі прискакувати до дам із плащем і рукавичками. Наче справдішній московський ведмідь!

Обоє сміялися.

— Якби то так тебе твоя мати почула! — обізвався він.

Вона знизила плечима.

— Я мовчу, бо мене не питають. Колиб спитали, сказалаб правду.

— Я знаю, що й ти не боїшся. Тому й вірю тобі, голубко, одначе мені досадно, коли згадаю, що твоя родина мене не терпить; їм може забагнутись присилувати тебе, щоб ти вийшла за когось другого, що, на їх думку, гідніший доньки радника!

Вона розсміялась.

Присилувати, Стефане? Хто може мене присилувати? Мізерна гордота моїх родичів? Ідиж бо геть: пригадай собі краще, що я тобі казала, коли мовила, що стану твоєю.

— Це я добре памятаю, Олено. Казала, між іншим, і те, що не моглаб без любови до нікого належати, хібаб перестала почувати. А тоді, казала, людина… що?

— Бачиш, Стефане? — обізвалась вона тихо, — природа каже правду, а проти неї йти, значилоб те саме, що звертати зброю проти себе.

— Вони може будуть тобі яку parti brillant[1] надставляти, а не щоб ти хотіла! О, Олено, й залізо ломиться!

— Так ти не віриш мені, Стефане?

— Вірю.

— Чому хочеш мене переконати, що моглаб за другого вийти?

— Бо ти теж людина…

 
  1. parti billant — блискуча партія (подружжя).