щини“, дістане схованку і приглядається годинами всім штукам їздців та військовим фарсам. Опісля віддає їх дома одну за одною не аби-як, а сказав би: par excellence![1].
В таких хвилях розходилось серце старих із розкоші, і пан радник присягався, що дозволить йому відбути службу однорічного охотника хочби й при гусарах.
— Куплю йому, — говорив він з ентузіязмом, — таку „бестію“, що за нею всі офіцери будуть губи гризти…
Матуру здав Герман-Евген-Сидор з трівогою, ледве що свідомо. І вибила за нею година щастя, а заразом і година невимовного суму для родини Лявфлерів. Герман-Евген-Сидор відїхав до В., щоб відбути там очікуваний рік служби військової, а радість батьків не трівала довго. І не стямились вони, як стали чим раз, то частіше появлятись всякого роду векселі на поличках Лявфлерівського бюрка. А пан радник? Його самого можна було частіше, як перед тим, бачити по каварнях. Деколи він там і ночував.
Протягом трьох літ, почавши з вечора, коли Олена розлучилася з Лієвичем, зросла вже колишня „слаба сторона“ радника в непогамований наліг…
І нині пересиджував пан радник із своїми вибраними товаришами при „шклянці“ та нарікав гіркими словами на своє безталання.
— Коли Сидор буде і далі таке заводити, — жалівся він, — коли не перестане, то доведе до того, що піду з торбами!
— Ще чого не стало! Воно не буде так зле, любий раднику! — потішав один із товаришів.
Радник розсміявся гірко.
— Не зле? Піятика, картярство й інше ледарство це в молодого двадцятидвохлітнього хлопця не зле? Ой, прислужився він мені, що піду з торбами… з торбами, кажу, бо вже мені не сила дальше цей тягар двигати!
- ↑ par excellence, фр. — надто гарно, досконало.
