що відкидає поважного чоловіка, й замість того, наче бідолашний писар, маже ноти за гроші; що безчестить моє імя, цілу мою родину; що хоче a tout prix[1] відогравати якусь ролю. Я за тебе стидаюсь, — кричав, — стидаюсь, кажу тобі!!..
Вона лиш поблідла, й очі її здавались більшими; одначе осталась, як і перше, спокійна.
— Годі мені вам помогти, тату, — відповіла вона. — А що освідчин поважного чоловіка не можу прийняти, а не хочу, щоб моя особа була тягарем для вас, то буду на себе сама заробляти. Як вам і другим ця справа видається, не можу я, розуміється, знати; одначе інакше поступати теж не можу.
— Ти одначе мусиш, коли я кажу! — кликнув голосно, грубо. — В останній хвилині пізнаєш ти ще, що батько голова родини, що його воля, воля всіх!
— Чому саме в цьому випадку? — питала Олена, й її великі очі почали миготіти.
— Бо ти… дурна, а я того бажаю!
Вона знизала плечима й легко усміхнулася.
— Ніхто не управнений мати бажання, що в життю другого малиб відогравати якусь рішаючу ролю; а ще меньше на те наставати, щоб були зреалізовані. Я їх не можу визнавати. Я сама, тату! Сама, як птиця, як деревина в лісі. Я маю сама право йти за собою або проти себе. Тому кажу раз на завсігди, що не піду за К…го, й що ніколи, ніколи не буду жити брехнею…
— Позавтра він тобі освідчиться, й ти його приймеш! — говорив він біля неї засапаним голосом.
— Позавтра довідається, що не стану його жінкою…
— Олено, змилуйся над твоєю нещасною матірю, набери розуму, — побивалась радникова.
— Маєте ви, може, наді мною милосердя? — питала вона з несказаним огірченням. — Бере, може, хто мою думку й почуття на увагу? Наче якусь штучну меха-
- ↑ a tout prix, фр. — за всяку ціну.
