Das Reich der Lüge ist aufrecht, wie es noch niemals gewesen. Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor…
Царство брехні панує, як ще ніколи до тепер. А правда відважується виповзати зі свого кутка не інакше, як закутана в привабливо-яскраві ганчірки…
Пан Епамінондас Лавфлер прожив добрі часи. Був ц. к.[1] лісовим радником, мав велике поважання, великий вплив і великі доходи. А що він мав між іншим, так „побічно“, ту слабу сторону, що любив одушевлятись гарячими напитками, — це не мало нікого обходити. Про це не мав він нікому здавати справоздання. Хібаб собі самому. А тому, що був з собою у згоді, тому що розумів себе, як розумів і свої лісові справи, тож і ходив (як кажуть простенькі люди) „годинник зовсім у порядку“. Відтак, коли слаба сторона змоглась та стала збагачуватись більшими наслідками, коли показалось, що великі причини спроваджують і великі події, тоді й настало… та про це вже опісля…
Пан Лявфлер був жонатий і мав чотири доньки й одного сина. Останнього любив він несказано, ба навіть обожав. „Це буде гординя мого життя, світило цілої родини, це чоловік будучини!“ — мовляв він часто до своєї жінки й добрих знайомих. Добра жінка, котра так само обожала одинака, вірила смілому віщуванню свого чоловіка. Вона бачила сама не раз у своїх мріях сина лісовим радником, бачила, як він їздив в елєгантній колясці, гордими
- ↑ ц. к. — цісарсько-королівський.
